«Не хлібом єдиним живе людина»,
або За бажанням — можливо все! Про те, що культура є вершиною всіх людських цінностей, знає кожна освічена людина. Як не дивно, саме вона керує внутрішнім і зовнішнім світоглядом. Та якщо інвестувати інші сфери діяльності і знаходиться чимало бажаючих благодійників — людей з тугими гаманцями, то культура чомусь завжди залишається осторонь. Якщо говорити відвертіше, то й переймаються нею лише ті небайдужі люди, кому її життя дійсно болить. Якщо в містах культурне життя ще якось ладиться (не братимемо до уваги те, що в рідному Борисполі немає будинку культури), то в селах… Ні, не хочу сказати, що в селах все так погано. Можливо, навіть навпаки. Адже, як на мене, душі у людей з села багатші та й ентузіазм у них неабиякий. Але часто-густо немає куди піти, де провести дозвілля. Хоча за бажанням — можна все!
Активна свідомість Іванківського сільського голови Анатолія Тура, а точніше величезне бажання, аби односельці мали можливість жити на повну силу, дозволила перетворити приміське село у справжнісінький культурний центр. Не раз писали на шпальтах «ТС» про те, що для навчання, виховання і дозвілля іванківських дітей тут створені найкращі умови, та й звернутися за допомогою до лікаря односельці можуть, прийшовши до сучасного відремонтованого ФАПу. А тут ще одне новосілля, чи, як-то кажуть, вхідчини — відкриття після капітального ремонту сільського будинку культури. Двоповерхова будівля в центрі села вже частково святкувала своє оновлення. Адже саме на другому поверсі з новою силою почав діяти єдиний краєзнавчий музей в районі. А от минулого тижня розділити справжню радість до Іванкова приїхали гості з усього району. Автобусів прибуло стільки, що, здавалося, не сільський будинок культури приймає гостей, а відомий Національний палац «Україна». Вирішили одразу: чому б не наповнити іванківський осередок культури піснями та танцями і не провести в ньому давно запланований районний фестиваль «Коляда», присвячений 191-й річниці від дня народження нашого славетного земляка Павла Чубинського, який з багатьох вагомих причин запізнився аж на місяць. Тому і діти, й дорослі в розмаїтті пісень і українських костюмів додавали святу і настрою, і колориту. Та про це пізніше…
Сільський голова хвилюється. Адже подія дійсно вагомого значення, а ще й така довгождана. Гості, запрошені та односельці вмощуються зручніше у новеньких кріслах, а Анатолій Іванович звертається до них зі сцени: «Звичайно, що велика праця, я б сказав, і душа були вкладені у перетворення цього будинку культури у справжній палац. Якщо відверто, то вагалися, навіть виникали сумніви — чи варто витрачати такі кошти на культуру? Можливо, відремонтувати сільські дороги, по них ходять люди, краще оцінять нашу роботу. Та все ж таки шальки терезів переважили. Розуміння і значення культури на селі стало над усе. І це не просто високі слова. Не єдиним хлібом живе людина. Хочеться вірити в те, що культура займе глибоку нішу в рідному Іванкові. Хочеться висловити велику вдячність Анатолію Урді, директору будинку культури, який у фінансову скруту, коли інвестори говорили про те, що вони всі в кредитах і нічого не можуть зробити, підтримав мене. Адже можна було сказати, що сільський голова це затіяв, тож хай сам і доводить справу до кінця. Ми розібрали будинок культури, а зібрати докупи не могли. Завдячуючи розумінню і силам районного керівництва, районного відділу культури, сільським депутатам, директора будинку культури, ви бачите ось такий прекрасний результат. А про те, що це буде і користь, і втіха, і відпочинок, сумнівів не виникає. Прикладом цьому є наш спортивний зал, який ми кілька місяців відкрили в школі. Виявилося, що майже вся іванківська молодь — це спортсмени. Дай Боже, ще й розгледіти в них справжніх артистів, точніше, вони ними вже є, а ще більше розвивати їхній талант. Це ж майбутнє Іванкова, його подальша доля. А творчий колектив, впевнений, буде з великою гордістю відноситися до такого будинку культури».
Від імені районного керівництва та громади з новосіллям вітала іванківців Любов Лозян, керуюча справами районної ради: «Ми дуже раді з того, що до оновлених будинків культури — у Вишеньках, Процеві, Воронькові, Мирному, Глибокому, Сеньківці приєднується ще один прекрасний осередок культури на селі. І перша подія, яка тут відбувається, оцей районний фестиваль. Усі віншування, які даруватимуть учасники у цих стінах — це дуже символічно».
Коли пройшлися всіма кабінетами та кімнатами будинку культури, мені пригадалося дитинство. Колись про свій будинок культури в Головурові теж могла говорити з такою ж гордістю. Звичайно, він у доглянутому вигляді, але ж не функціонує найголовніше — глядацький зал на 300 місць! А тут, в Іванкові, мов у розкоші, сидять глядачі. Так зі смаком і разом з тим просто оформлений глядацький зал, що може вмістити 250 шанувальників мистецтва. Танцювальний зал — це взагалі окрема сторінка, я б сказала, неперевершена. У дзеркалах і теплих кольорах тут займатися мистецтвом танцю, як-то кажуть, і Бог велів. Бажаючих пізнати магію жестів і рухів тут буде більше, ніж вдосталь. Добудова будинку культури — зал для молоді, для проведення дискотек. Він почав функціонувати трохи раніше, не дочекавшись новосілля будинку культури. Молоді дуже вже кортіло якнайшвидше зібратися гуртом, поспілкуватися… Отож сільський голова з розумінням поставився до цього питання й іванківська молодь щовихідних зустрічалася і зустрічатиметься в дискотечному залі…
На перший погляд, здавалося, такі поняття, як культура і життя, не зовсім схожі. Але це лише на перший погляд. Вони не лише споріднені, а можна сказати ідентичні. Для Іванкова вже створені всі умови, аби ці два поняття були нерозлучними. А найголовніше — голова на селі на своєму місці. Кажуть, що треба жити під копірку, щоб у разі зникнення мати доказ існування. Якщо робота приносить втіху і задоволення оточуючим і її результати лишаться на довгі роки, то це, Анатолію Івановичу, і є ваш зміст життя. А дороги? Вони обов’язково будуть відремонтованими, адже тепер це, можливо, єдина серйозна проблема. Все ж решта у вас на «відмінно»!
Алла БОГУШ,
«ТС»
