Якось випадково прочитав статтю автора Володимира БІЛКЕЯ «А Баба Яга проти…», надруковану у газеті Вісті № 15 за 25 квітня 2013 р. На читачів було вилито стільки бруду та брехні, що я не зміг втриматися від коментарів.
Сказати, що все, викладене у статті, яку дехто охрестив романом, суцільна брехня — буде неправдою. Адже з перших рядків автор проголошує істину: «Епопея довкола будівництва громадського центру в Борисполі набула продовження і вступила в нову фазу».
Та «нова фаза», про яку повідомляє В. Білкей, застаріла одразу після публікації його статті. Відтоді «нова фаза» — це намір забудовників парку маніпулювати суспільною думкою через засоби масової інформації, шляхом публікацій замовних статей, де недобросовісні та продажні писаки, не знайомі з принципами журналістської етики та моралі, публікують неповну, недостовірну та перекручену, а іноді відверто брехливу інформацію з метою дискредитації та забруднення репутації однієї зі сторін протистояння.
Так, саме ця стаття Білкея є яскравим проявом його журналістської зради. Якщо розглянути детальніше, то що ми бачимо? Одразу, не витрачаючи зайвих слів на ліричний вступ, автор кидається в бій. З перших рядків він визначає основні поняття: заколотники — це гурт окремих депутатів, пов’язаних із бізнесом, одразу натякаючи на конкурентну боротьбу, та, з іншого боку, благодійник-інвестор, який «милостиво» погодився забудувати парк і прийняв усі ключові вимоги громади, тобто розмістить зал на 10 % площі будівлі на… горищі.
На жаль, кореспондент не спромігся повідомити громаді, що цей невідомий інвестор відмовився передати зал у власність міста і тому, після можливого перепродажу будівлі, новий власник буде використовувати його на свій розсуд — під що завгодно, без будь-яких зобов’язань. Саме тому пікетувальники й змушені були вийти на акцію протесту. Надалі автор, намагаючись уникнути розгляду причин виникнення конфлікту, одразу переходить до пошуку винних і прагне зіграти на уже набутій клінічній нелюбові народу до розкішного життя депутатів ВР, звинувативши в усьому Міщенка. Та, як на мене, вплив Сергія Міщенка на події навколо БГЦ був мінімальним. Так, кілька загальних палких фраз на підтримку громадськості, а на останньому виступі, який я чув, він взагалі «видав» щось недолуге — усвідомив, мабуть, що, окрім політичних стусанів, йому тут взагалі нічого не світить.
«Далі в ліс — більше дров». Автор тут чомусь приплів і Леніна, і Сталіна та навіть Троцького пригадав. Йому незрозуміло, що під час справжнього лиха різні за поглядами люди спроможні поєднати свої зусилля у боротьбі із загальним ворогом. У наступній частині опусу під назвою «Де собака закопаний?» він сумлінно доводить, що все, що він писав раніше, — брехня; Міщенко, Ленін, Троцький та Сталін тут ні до чого, а винні у цьому заколоті — власники прилеглих пунктів продажу алкогольних напоїв, які злякалися конкуренції. Може, В. Білкей бачив, як хтось, схожий на опозиціонерів, разом з дітьми та дружинами їв морозиво посеред напівп’яних підлітків у якомусь генделеку біля парку? І саме це допомогло йому розкрити «змову»?
Наступний розділ, присвячений брехні проти «БГЦ», вийшов невдалим і недотепним. Якесь дерево, якась байка, щось про залишки будівельників, про дрібненькі цеглинки дезінформацій… Вочевидь, мало було брехні, нема, де «розвернутися»?..
А ось частина «Налякали їжака голим задом» вийшла з «розмахом». Дарма, що надихнув на неї якийсь невідомий, на думку автора, дуже дотепний інтернет-флудер. Тут можна народних депутатів і самозванцями обізвати, не називаючи, звісно, їхніх прізвищ, щоб не потрапити за ґрати — за брехню. А можна ще більше познущатися, порівнявши активістів опозиції з… чеченськими польовими командирами...
Десь посередині, так би ненароком, газетяр спромігся вставити несусвітню брехню, заявивши, що у 2012 році саме Кіпр забезпечив 95 % інвестицій в Україну, а опозиціонери нібито протестують проти загально прийнятої світової практики будівництва комерційних об’єктів. Та ні ж! Кіпр — не Японія, де не знають, куди зайві гроші подіти. Кіпр — це держава-банкрут, яка намагається заробити на створенні офшорних компаній. І, як доводять останні події, не дуже вдало.
Наприкінці автор перевершив самого себе, згадавши, як перед виборами якісь невідомі розмалювали все місто надписами «За Поліщука». Ніжними, тремтячими руками він підводить читача до думки, що саме ці нахаби, які спаплюжили будинки і загорожі, стоять зараз на акції протесту.
Все! Як вважає В. Білкей, ворог розбитий! Читачі газети дружно стали в ряд захисників забудови парку… Але, хтось іще може замислитися, чиї ж інтереси відстоюватимемо? Так ось вам, будь ласка: Народний художник України Іван Приходько! Людина творча, людина мрійлива… висловлює свою думку: «Вони ніколи не робили і не зроблять чогось корисного для духовності людей. Їх цікавлять лише бізнес, земля, бензозаправки, базари…». Та все ж він сподівається: якщо «БГЦ» буде побудовано, його роботи та інших митців будуть виставлені на огляд громадськості. Справді, у кожному «Макдональдсі» висять на стінах витвори мистецтва, але, на жаль, це лише копії і тільки всесвітньо відомих майстрів сучасності. Тож, як не прикро, а сподівання Івана Приходька, вочевидь, марні. Оскільки «ті активісти», як висловлюється Білкей, уже відокремлені ним від громади — «потрібно до каструлі додати картоплю», тобто пояснити своїм прибічникам необхідність комплексного обслуговування покупців у супермаркеті задля отримання надприбутків. Я з ним погодився б: звісно, якби «БГЦ» будували не у парку, а, скажімо, десь навпроти, через дорогу, на місці незграбних будиночків-мазанок, які ніяк не є прикрасою центру міста. Але ж там потрібно викуповувати ділянки у людей, а в парку можна отримати півгектара під будівництво і ще півгетара — під автостоянку — задарма…
Насамкінець — як у класиці жанру жовтої преси — останній келих своїх нечистот газетяр вирішує вилити на голови тих, хто ще не «вняв» його домислам та сумнівається. Білкей намагається довести, що якісь такі «Вони» бажають забрати гроші, виділені з бюджету на ремонт дитсадків, шкіл, лікарні, доріг, видурити останні, так би мовити, «гробові» у довірливих бабусь та пустити їх на великий і світлий палац культури з величезною сценою. Більш цинічної брехні я ще не чув. Всі добре розуміють, що грошей на будівництво палацу культури у бюджеті міста немає і найближчим часом не буде, принаймні доти, доки підприємці не перестануть приховувати від оподаткування свої прибутки, в офшорах Кіпру — зокрема.
Усі добре усвідомлюють: земельна ділянка у парку, передана забудовникам в оренду майже задарма, має не тільки культурну й історичну цінність, а ще й матеріальну. Саме тому громада вправі вимагати від інвестора — будівництва та передачі у власність міста концертної зали — й обмежувати використання торгівельно-офісних приміщень «БГЦ» забороною розміщення продуктового супермаркету. Усі добре пам’ятають, що земельна ділянка виділилася під заклад культури, а не під супермаркет, й опозиція не вдавалася до радикальних дій доти, поки не зіштовхнулася з безмежним нахабством, жадібністю та брехливістю забудовників. Тож феєричне, на думку автора, завершення статті «А баба яга проти» виявилося лише пшиком.
І хоч скільки не наводилося б арґументів щодо протиправних дій будівельників «БГЦ», завжди знайдеться відщепенець, який лише псує повітря своїми брудними думками.
Сергій РУДІН,
Бориспілець

газета «Ринок Бориспіл»