ЛЮБЛЮ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ, КОЛИ В ЦВІТУ ВЕСНЯНІМ БУЯЮТЬ ВСІ САДИ І ПТАСТВО ПРИЛІТА
БО ЛЮБА ЦЯ ПОРА КУПАЄТЬСЯ В КОХАННІ ПІД НІЖНИЙ СПІВ МАЛОГО СОЛОВ*Я.
ЛЮБЛЮ СВІЙ ДІМ, МАЛЕНЬКИЙ І ОХАЙНИЙ, І НЕНЬКУ В НІМ, ЯК РОЖУ У САДКУ,
І НЕВИСОКИЙ ТИН, ДЕ ГОРЩИК ЧЕРЕП*ЯНИЙ, НА НІМ ВИСИТЬ І В ХОЛОД І В ЖАРУ.
МАЛЕНЬКУ ГРЯДКУ КВІТОК РІЗНОБАРВНИХ, ПУХНАСТИХ КОШЕНЯТ В КОРЗИНІ ІЗ ЛОЗИ,
І ВИШИТИЙ РУШНИК НА ЩАСТЯ ДАНИЙ МАМІ БАБУСЕЮ ЩЕ В ТІ ЧАСИ.
* * * * * * * * *

БІЛЯ ГАЮ, В ПОЛІ, НІБИ СОНЦЕ СЯЮТЬ, ЗОЛОТОМ ЧЕРВОНИМ МАКИ ЗАПАШНІ,
ВІТЕР ХВИЛІ ГОНИТЬ, А ВОНИ ГОЙДАЮТЬ НА СТЕБЕЛЬЦЯХ НІЖНИХ КВІТИ ЧАРІВНІ...
ДЕСЬ НА ЦЬОМУ ПОЛІ, В РОЦІ СОРОК П*ЯТІМ, БИЛИСЯ СОЛДАТИ ЗА СПОКІЙНІ СНИ,
ТА НЕ ДОЖИЛИ ВСІ ДО ЗНАЧНОЇ ДАТИ, ПРОЛИЛАСЯ КРОВ ЇХ В ЗБИТІ БУР*ЯНИ...
А ТЕПЕР, НАВІКИ, ПЕРЕД ЗОРОМ НАШИМ, БУДЕ ЦВІТ ПАЛАТИ ПОЛУМ*ЯМ ЯСНИМ,
І КОЛИ ЦЕ БАЧИШ- ТО ЗГАДАЙ СОЛДАТА, ЩО ПОЛІГ У БИТВІ ЗА СОЛОДКІ СНИ!
* * * * * * * * *

В КАЛИНОВІМ КРАЇ СОНЦЕ РОЗКВІТАЄ, І БУЯЄ СОЧНА ЗЕЛЕНЬ МОЛОДА,
МАЛИЙ СОЛОВЕЙКО РАДІСНО СПІВАЄ, І БІЖИТЬ СТРУМОЧКОМ ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА.
РАДІСНО У ЦЬОМУ ВЕСЕЛОМУ КРАЇ, ДЕ ШУМЛЯТЬ ОСИКИ, КЛЕНИ І ДУБИ,
ДЕ КАЛИНА БІЛИМ ЦВІТОМ ЗАЦВІТАЄ, І РОСТУТЬ НАВКОЛО ЧАРІВНІ КВІТКИ...
ТУТ, ПОМІЖ ГАЯМИ, КУПА БІЛИХ ХАТОК, В НИХ ЗРОСТА МАЛЕЧА РАДІСНА Й ПРУДКА,
НА ШТАНЦЯХ БІЛЕНЬКИХ БЕЗЛІЧ РІЗНИХ ЛАТОК, А ПОПІД РУКОЮ КНИЖКА ВИГЛЯДА.
ТАК КОЛИСЬ ЗРОСТАЛИ НАШІ МАМИ Й ТАТА, ТА ТЕПЕР НАСТАЛА ВЖЕ НЕ ТА ПОРА,
СТОЇТЬ ОДИНОКО СТАРА БІЛА ХАТА, І УЖЕ НІКОГО НАВКРУГИ НЕМА.
БУДЯКОМ КОЛЮЧИМ ЗАРОСЛА КАЛИНА, НЕ ЦВІТУТЬ В САДОЧКУ ЧАРІВНІ КВІТКИ,
ЗНЕСЕНА ОСТАННЯ ХАТА СТАРОВИННА, ДЕ КОЛИСЬ ШУМІЛИ КЛЕНИ І ДУБКИ.
ЖУРАВЕЛЬ-КРИНИЦЯ САМ ТЕПЕР СУМУЄ, ТА Й НЕМАЄ ЗОВСІМ ЧИСТОЇ ВОДИ,
ЛИШЕ СОЛОВЕЙКО ПО САДКАХ МАНДРУЄ КАРБУЮЧИ В СЕРЦЕ ПІСНЮ НАЗАВЖДИ.
* * * * * * * * *

ЗИМА. СНІГА. ЖАЛЬ І ТУГА. МОЯ ДУША - МОЯ ВЕСНА.
МІЙ СУМ - НАЛИЙ МЕНІ ВИНА, ВТОПЛЮ Я В НІМ СВОЇ ВУСТА.
МОЇ ВУСТА, ТВОЇ ВУСТА, ЦІЛУНОК, ЯК ГІРСЬКІ ПОТОКИ.
ТО РАПТОМ Є, ТО ЗНОВ НЕМА, ЯК ВСІ ПРОЖИТІ НАМИ РОКИ.
ДУША, ЯК НІЧ БЕЗ ЗІР, ПУСТА, ХИМЕРНА, ЧОРНА І ЗРАДЛИВА,
ВОНА ВРАЗЛИВА МОВ ДИТЯ, ТА ДО ЛЮБОВІ ДУЖЕ ХТИВА...
ОТОЖ НЕХАЙ ІДЕ ВЕСНА, НЕХАЙ НЕСЕ ЛЮБОВ, КОХАННЯ.
МОЯ ДУША ЗРАДІЄ В СНАХ, ЩО ЦЯ ВЕСНА ЩЕ НЕ ОСТАННЯ!
* * * * * * * * *

ЧЕКАТИ ДИВА Я НЕ СТАНУ, ДАВНО НЕ ВІРЮ У КАЗКИ,
СТАРЕ ЛИШ ФОТО Я ДІСТАНУ - І СПОГАДИ НЕСУТЬ У ТІ РОКИ
ДЕ МИ БУЛИ ВЕСЕЛІ І ЩАСЛИВІ, ДЕ НІЖНО МОЇ РУКИ ЦІЛУВАВ,
І КВІТИ ДАРУВАВ МЕНІ КРАСИВІ, Й МАЛЕНЬКОЮ СВОЄЮ НАЗИВАВ.
ТА ВСЕ МИНА, ПРИХОДИТЬ ВРАЗ РОЗЛУКА, І СЕРЦЕ РОЗРИВАЄ НА КУСКИ.
В ДУШІ ЛИШАЄТЬСЯ ЛИШ МУКА, МУКА, МУКА. І БІЛЬШЕ НЕ КОХАЄШ МЕНЕ ТИ...
* * * * * * * * *

ВЕСНА - ПОРА КОХАННЯ І ЛЮБОВІ,
ВЕСНА - ПОРА ДЛЯ НОВОГО ЖИТТЯ,
І ЗУСТРІЧ НАША - ЦЕ НЕ ВИПАДКОВО,
З*ЄДНАЛА ДОЛЯ НАШІ МАЙБУТТЯ.
НІХТО НЕ ЗАПИТА ПРО ПОЧУТТЯ,
В КОХАННІ НЕ ДОРЕЧНІ ЗАПИТАННЯ.
У КОЖНОГО ІЗ НАС СВОЄ ЖИТТЯ,
СВОЇ ТУРБОТИ, БІЛЬ, ПЕРЕЖИВАННЯ.
А СЕРЦЕ ЗАЩЕМЛЯ ВІД ТУГИ Й БОЛЮ,
ДУША СТРАЖДАЄ Й ПЛАЧЕ МОВ ДИТЯ,
І ОМИНУТИ НЕ МОЖЛИВО ДОЛЮ,
НЕМАЄ ІЗ КОХАННЯ ВОРОТТЯ!
* * * * * * * * *

ОСІНЬ. ЛИСТЯ ЗЖОВКЛЕ. ДОЩ, ХОЛОД ЗНОВУ.
КУДИ Я ЙДУ - НЕВІДОМО. НАЗУСТРІЧ КОМУ - НЕЗНАЮ.
КОЛИСЬ Я ТЕБЕ ЗУСТРІНУ ЄДИНИЙ, МІЙ МИЛИЙ, КОХАНИЙ.
І ЗНОВУ РОЗЛУКА, І ОСІНЬ, І ЛИСТЯ ЗНОВ ПІД НОГАМИ.
ВІТЕР ВОЛОССЯМ ГРАЄ, ПАЛИТЬ ГЛУХИМ ПОЦІЛУНКОМ,
А Я ТЕБЕ КОХАЮ, ОТРУЄНА Я ТВОЇМ ТРУНКОМ,
ЯКОГО ПРИНІС МЕНІ ТИ КОЛИСЬ, ВЕСНОЮ, ЗРАННЯ.
НУ, А ТЕПЕР ОСІНЬ. ВСЕ, КІНЕЦЬ КОХАННЯ!
* * * * * * * * *

ПРИРОДА ПЛАЧЕ ДОЩИКОМ РЯСНИМ,
ТО ПЛАЧУ Я Й СУМУЮ ЗА ТОБОЮ,
А ВІТЕР ПАЛИТЬ ПОДИХОМ МІЦНИМ
І НІБИ ЗНОВУ МАНИТЬ ЗА СОБОЮ.
ШУМЛЯТЬ ДЕРЕВА, І ШЕПОЧУТЬ ЛИСТЯМ
ДОНОСЯЧИ ТОБІ МОЇ ВІТАННЯ,
Й КАЛИНА НІЖНО ОБНІМА НАМИСТОМ,
НЕНАЧЕ ДІВЧИНА КОХАНОГО ВОСТАННЄ.
П*ЯНКИЙ ЖАСМИН НАГАДУЄ ПРО ТЕБЕ
СВОЇМ ЧАРІВНО - НІЖНИМ АРОМАТОМ,
І БІЛІ КВІТИ ЗНОВ ЛЕТЯТЬ ДО НЕБА
ДАРУЮЧИ МЕНІ ТАНОК НА ЗГАДКУ.
СПІВАЄ СОЛОВЕЙКО - ТО ДЛЯ ТЕБЕ,
БІЖИТЬ СТРУМОК,МОВ КЛИЧЕ ЗА СОБОЮ.
Я НІЖНО ПРИГОРНУ ТЕБЕ ДО СЕБЕ
ЗЕЛЕНОЮ ТРАВОЮ - МУРАВОЮ.
НАПИЙСЯ ІЗ СТРУМКА ДУШІ МОЄЇ
ТЕПЛА, ЛЮБОВІ, НІЖНОСТІ І ЛАСКИ.
Я ЗМОЖУ НАЗИВАТИСЯ ТВОЄЮ
Й ПЕРЕТВОРЮ ТВОЄ ЖИТТЯ НА КАЗКУ.
СОЛОДКИМИ МЕДОВИМИ УСТАМИ
ДУШІ КРИНИЦЯ СПРАГУ УТАМУЄ.
А ПЛОТЬ НЕ БУДЕ СИТА ЛИШ СЛОВАМИ,
ТОЖ ЛИШЕ НІЖНІСТЮ ЇЇ ВГАМУЮ...
І ТІЛО СПАЛАХНЕ ВІД ПОЦІЛУНКІВ
ВОГНЕМ ЖАГИ, ТРИВОГИ І КОХАННЯ.
Я ЛИШ З ТОБОЮ ХОЧУ ЦИХ СТОСУНКІВ,
НАДІЮСЬ НАЗАВЖДИ, ТА НЕ ВОСТАННЄ.
НЕ ВІДМОВЛЯЙ, СКАЖИ МЕНІ ЛИШ "ТАК"
ПРИЙМИ МОЇ БАЖАННЯ І КОХАННЯ,
ВІДЧУЙ, ЯК СЕРЦЕ ВІРНО Б*ЄТЬСЯ В ТАКТ.
НЕХАЙ ЦЯ ЗУСТРІЧ БУДЕ НЕ ОСТАННЯ
* * * * * * * * *

ТЫ УШЕЛ, А НА КОЖЕ ЖЖЕТ ПОЦЕЛУЙ.
ТЫ СМОТРЕЛ НА МЕНЯ ТАК СТРАСТНО,
ТЫ ТАК НЕЖНО ШЕПТАЛ : "ПУСТИ, НЕ БАЛУЙ "
ЧТО ВНУТРИ СТАНОВИЛОСЬ СТРАШНО.
Я БОЯЛАСЬ ХОТЬ ЧЕМ - ТО ОБИДЕТЬ ТЕБЯ,
НО И" НЕТ " СМОГЛА ПРОШЕПТАТЬ Я.
МНЕ ХОТЕЛОСЬ ОБНЯТЬ ТЕБЯ НЕЖНО, ЛЮБЯ
ЧТОБЫ ТЫ СМОГ СО МНОЙ ОСТАТЬСЯ.
Я СИЖУ И ГРУЩУ В ЭТУ НОЧЬ ОДНА.
ТЫ СОВСЕМ ДАЛЕКО - ЗАПЛАЧУ,
МНЕ НУЖНЫ ТВОИ ЖЕСТЫ, ВЗГЛЯДЫ, СЛОВА.
Я ХОЧУ ЧТОБЫ ТЫ БЫЛ РЯДОМ.
И МОЛЧИТ ТЕЛЕФОН, И В ДУШЕ ПУСТОТА...
Я МОЛЮСЬ О ТВОЕМ ВОЗВРАЩЕНИИ,
И ПУСКАЙ МОЯ РЕЧЬ К ТЕБЕ БУДЕТ ПРОСТА -
ТЫ ПОЙМЕШЬ, Я МОЛЮ О ПРОЩЕНИИ.
* * * * * * * * *

МНЕ НАДОЕЛО ПЛАКАТЬ И ГРУСТИТЬ,
Я НЕ ХОЧУ УПРЕКОВ И УКОРОВ,
Я НЕ МОГУ СПОКОЙНО ПОКУРИТЬ...
МЕНЯ ТОШНИТ ОТ ЭТИХ РАЗГОВОРОВ.
МЕНЯ ДОСТАЛИ СПОРЫ И УГРОЗЫ,
И Я НЕ СПЛЮ СПОКОЙНО ПО НОЧАМ.
МОИ МЕЧТЫ РИСУЮТ ТОЛЬКО ГРЕЗЫ..
ПОДУМАЮ, И СЛЕЗЫ ПО ЩЕКАМ.
Я НЕ ПРАВА ВО ВСЕМ, А КАК ИНАЧЕ?
МОИ ТРУДЫ НЕ ВЩЕТ - И ПОДЕЛОМ.
УДАЧА ОТ МЕНЯ ГАЛОПОМ СКАЧЕТ,
БЕДА ЖЕ МЧИТСЯ ОГНЕННЫМ КОНЕМ.
* * * * * * * * *

ОПЯТЬ СВЕЧУ НА СТОЛ ПОЛСТАВЛЮ,
НАЛЬЮ В БОКАЛ СЕБЕ ВИНА,
И В НЕМ ТОСКУ СВОЮ ОСТАВЛЮ,
Я В ЭТОТ ВЕЧЕР ВНОВЬ ОДНА.
СОЖГУ СВЕЧУ, ДОПЬЮ ВИНО,
И НЕТ ТЕБЯ, ВСЕ СПЯТ ДАВНО,
НО Я НЕ ЛЯГУ ВСЕ-РАВНО
БУДУ СМОТРЕТЬ В СВОЕ ОКНО.
УВИЖУ ЗВЕЗДЫ, НОЧЬ, ЛУНУ,
И ВСПОМНЮ ВСЕ, ЧТО С НАМИ БЫЛО,
НО НЕ ПОД СИЛУ ВСЕ ВЕРНУТЬ,
НАВЕРНО ЛУЧШЕ Б Я ЗАБЫЛА...
ЗАБЫТЬ ТЕБЯ НАВЕЧНО? НЕТ!!!
ХОЧУ ЗАДАТЬ ЕЩЕ ВОПРОС Я,
ПРОШУ, СКАЖИ, ДАЙ МНЕ ОТВЕТ,
ТЕПЕРЬ МЫ ВМЕСТЕ, ИЛИ ВРОЗЬ МЫ?

Автор: НЕЗОРВАНА КВІТКА